У жовтні на оперативному і “таємному” засіданні аграрного комітету Верховної Ради, на який не вдалося потрапити представникам громадськості та аграріїв, щоби висловити свою позицію, депутати розглянули законопроекти по ринку землі.

У підсумку профільний комітет рекомендував прийняти за основу депутатський законопроект № 2178-10.

Цей законопроект передбачає, що ринок землі в Україні буде запущено з 1 жовтня 2020 року.

По факту, це урядовий законопроект. Щоправда після масових протестів сільгоспвиробників депутати пішли на мінімальні уступки і відтермінували право купувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення іноземцям до 1 січня 2024 року.

Тут варто зазначити, що за останніми відкритими даними провідних соціологічних агенцій, проти допуску іноземців на ринок с/г земель виступає переважна більшість українців, включаючи власників земельних ділянок (пайовиків).

Цікаво спостерігати, як протягом останніх місяців змінювалася риторика урядовців та авторів депутатського законопроекту про обіг земель сільськогосподарського призначення.

Якщо спочатку допуск на ринок землі іноземців урядовці пояснювали необхідністю залучення інвестицій, то зараз ключову увагу автори земельної реформи акцентують на інтересах громад.

Відстоюючи інтереси громад, проаналізуємо яким чином запровадження норм законопроекту № 2178-10 позначиться на розвитку ОТГ.

Що не так із законопроектом про обіг земель

Зважаючи на популярний сьогодні тренд децентралізації, логіка авторів земельної реформи поставити в центр уваги інтереси громад зрозуміла. Адже для них важливо вигідно продати відкриття ринку землі суспільству, не втративши при цьому свої рейтинги.

Тези депутатів про те, що завдяки прийняттю комітетського законопроекту громади виступатимуть активними учасниками ринку землі, є маніпулятивними.

Чиновники обіцяють, що ОТГ зможуть викупити частину землі у бажаючих продати її селян та здавати в оренду або працювати на ній самостійно.

Сумнів викликає економічна ефективність такого законодавчого права.

При теперішній фінансовій спроможності громад вільних коштів у них просто нема, тому навряд чи знайдеться ОТГ, яке придбає 100 га землі за 5 млн грн (у розрахунку, що 1 га в середньому вартуватиме 50 тис. грн / 2 тис. доларів) для того, щоб здавати землю в оренду.

Самостійно працювати на землі громада також не буде, адже як і держава, вона навряд чи зможе бути ефективним сільгоспвиробником.

Щоб наочно показати, наскільки сільське господарство є важливим для розвитку сільських об’єднаних територіальних громад, експерти Асоціації ОТГ “ІКОМІС” для прикладу проаналізували стан справ у сфері земельних відносин у Паланській громаді Уманського району Черкаської області.

Паланську ОТГ складно назвати повністю аграрною. Адже у ній здійснює свою діяльність велике меблеве підприємство, а також знаходиться військова частина.

Однак навіть у цій громаді за результатами бюджетного 2018 року із 44 млн грн власних доходів місцевого бюджету 33,2 млн грн (75,4%) становлять надходження від сільського господарства.

В інших сільських громадах, де немає промисловості, надходження від сільського господарства складають до 90% доходів бюджету.

Зважаючи, що аграрний сектор продукує 17 % ВВП і 40% валютної виручки, то те, яким буде ринок землі позначиться на всіх громадах та економіці країни в цілому.

Побоювання викликає норма про максимальну сукупну площу земель сільськогосподарського призначення у власності на рівні 35% в межах однієї об’єднаної територіальної громади.

Виникає риторичне питання політичного характеру: наскільки місцева влада зможе бути незалежна від господаря всієї с/г землі?

Відповідь відома – місцева влада буде змушена підкорятися такому монополісту.

Адже він буде найбільший і практично єдиний платник податків і працедавець у громаді.

У результаті політичні права жителів такої громади також перетворяться на фікцію. Обирати місцеву владу будуть не мешканці громади, а її господар.

У тому, що такий сценарій більш ніж реальний, легко переконатися, якщо взяти до уваги, що вже сьогодні є багато громад, де переважну більшість земель обробляє агрохолдинг.

Однак сьогодні агрохолдинги змушені хоч і частково, але рахуватися із власниками паїв, оскільки ті можуть відмовитися здавати їм землю в оренду, проте після продажу землі цей стримуючий фактор зникне.

Отже, незважаючи на те, що земельний законопроект формально гарантує обмеження на ринку землі для іноземців, він одночасно створює небезпечні передумови для монополізації землі великими латифундіями.

Адже обмеження на володіння землею не більше 35% в межах громади та не більше 15% від території області і не більше 0,5% (200 тис. га) с/г земель України “в одні руки” це надто багато.

Запевнення урядовців, що держава посилить антимонопольні механізми, не витримують критики. Адже як свідчить попередній досвід, антимонопольний комітет є неефективним борцем із монополіями.

Ефективність використання земель

Сьогодні не стоїть питання бути чи не бути ринку землі, але є необхідність виробити такі правила гри, які в умовах ринку даватимуть найбільші дивіденди мешканцям громад.

Серед різних категорій землекористувачів чітко виокремлюються три основні: агрохолдинги, середні сільгоспвиробники, одноосібники.

Аналізуючи ефективність використання земель різними категоріями землекористувачів Паланської громади бачимо, що найбільшу цінність для громади становлять середні сільгоспвиробники, які у 2018 році з 1 гектару землі сплатили 2640 грн платежів і податків.

Агрохолдинги сплатили утричі менше – 910 грн з гектару, а одноосібники ще менше – 626 грн.

Причина низьких доходів для громади від агрохолдингів криється у структурі їхнього виробництва, яке зорієнтоване на вирощування монокультур, що при сучасних технологіях практично не потребує робочих рук.

Середні ж сільгоспвиробники диверсифікують свій бізнес і таким чином створюють більше робочих місць.

У перерахунку на 100 гектар у Паланській громаді агрохолдинги не створили жодного робочого місця, а середні сільгосппідприємства забезпечили роботою 10 сімей.

Яким має бути закон про обіг земель

Зважаючи, що депутатський законопроект №2178-10 не встановлює розумних лімітів на володіння землею “в одні руки”, то це загрожує концентрацією великих земельних масивів у володінні однією особою.

Більше того: обмеження у 35% в межах однієї громади можна обійти через “лазівки” у законопроекті, завдяки яким можна контролювати необмежену кількістю с/г землі.

Оскільки законопроект сприяє розвитку олігархізації аграрного сектору, він абсолютно невигідний громадам і приймати його не можна.

Важливо розуміти, що наразі земельна реформа у поточному вигляді не є доконаним фактом.

Зараз вона перебуває на стадії проекту закону, який ще має пройти голосування в парламенті, а потім бути підписаний президентом; тому він може змінюватися.

Для того, щоби знизити рівень напруги у суспільстві, уряду і профільному аграрному комітету Верховної Ради слід відмовитися від практики “попередників” шляхом кулуарного обговорення приймати важливі для майбутнього країни рішення, а долучити до роботи над законопроектом земельної реформи представників асоціацій органів місцевого самоврядування і профільних аграрних асоціацій.

Це дасть можливість розробити дієвий законопроект, який в умовах запуску ринку землі врахує інтереси громад, інтереси сільгоспвиробників, інтереси громадян України, які мають бути єдиними власниками землі.

Якщо піти шляхом повної лібералізації ринку без встановлення розумних лімітів на володіння землею в одні руки, то середній сільгоспвиробник програє конкуренцію агрохолдингам. Адже у них дешевші кредити, свої порти тощо.

Власник середнього за розміром агропідприємства може особисто проконтролювати виробничі процеси на площі до 10 тис. га землі.

Якщо площа більша, то управління необхідно делегувати найнятим менеджерам, у яких нижча мотивація. Тому з кожною наступною тисячею гектарів ефективність агропідприємства на гектар падає.

Для ефективного виробництва агрохолдинги займаються вирощуванням монокультур (пшениця, кукурудза, ріпак тощо). Їм нема сенсу займатися овочівництвом, садівництвом тощо.

Я підтримую необхідність прийняття законопроекту про обіг землі, адже право приватної власності сприяє формуванню відповідального власника.

Таким відповідальним власником може виступати насамперед середній сільгоспвиробник, який сам проживає у громаді і вже сьогодні забезпечує людей роботою і сплачує податки.

Новости партнера Vse.Media