Почему Коломойский на самом деле неплохой человек, как глава российского «Газпрома» сравнивал украинских коллег с «мышами», и как украинские и европейские чиновники обманывают друг друга.

Зустріч з колишнім топ-менеджером «Нафтогазу» Ігорем Діденком, яий за часів Януковича був засуджений за розмитнення фірташевсько-газпромівського газу «Росукренерго», проходить у київській офісній будівлі на вул. Інститутській.

Колись тут працювало представництво компанії «Закордоннафтогаз» — «дочки» «Нафтогазу», яка опікується іноземними проектами.

Це підприємство виїхало звідси кілька років тому, але дух минулих часів у будівлі залишився. Інтерес нинішнього господаря цих стін, як і минулого, сконцентрований на подіях за кордоном, де він також представляє інтереси «Нафтогазу».

«Я перебуваю в спілкуванні з людьми з Energy Community, з Єврокомісією. Можу поговорити з деякими високопосадовцями. Думаю, вони до мене дослухаються», — так Діденко відповідає на запитання про тему його недавньої неофіційної зустрічі з головою «Нафтогазу» Андрієм Коболєвим, про яку стало відомо з Facebook-сторінки одного з небайдужих користувачів.

Акцентувати увагу на своїх зв’язках у ЄС Діденку вигідно. Протягом інтерв’ю відчувалося, що за певних умов він не проти повернутися в урядовий квартал, де перебував у перші роки президентства Петра Порошенка.

На стрільця і звір біжить: наразі Діденко має чудові стосунки не тільки з Коболєвим, а і з його заступником Юрієм Вітренком, які вже отримали кредит довіри в очах президента Володимира Зеленського.

Ще кілька років тому така багаторівнева система зв’язків сприймалася як залізобетонна гарантія для чергового кар’єрного злету. Однак часи змінюються: зараз в моді нові прізвища, значить, багаторічний досвід роботи Діденка в «Нафтогазі» і Міненерго — це, швидше, проблема, ніж перевага.

Тим більше, що за роки роботи у владних кабінетах за ним закріпився імідж «людини Коломойського», від якого команда Зеленського намагається максимально дистанціюватися. Як мінімум — в публічній площині.

Таку систему сприйняття себе зовнішнім світом Діденко називає «диким штампом». З ним важно погодитися, враховуючи, що саме під час його чиновницької каденції група «Приват» досягла небачених успіхів за кількома напрямками нафтової галузі.

Один з них — підписання у 2010 році акціонерної угоди, що звела нанівець і без того незначний вплив «Нафтогазу» на»Укрнафту». Однак мотиви не погоджуватися із статусом члена команди Коломойського у Діденка все ж є. Найголовніша з них та, що на початку 1990-х років він сам був за крок до статусу олігарха.

Нижче — про те, як звичайний комсомольський функціонер Діденко став власником цементної галузі країни, утратив все і три роки провів у німецькій в’язниці, про стосунки з першим керівником НАК Ігорем Бакаєм, суперечки з Юлією Тимошенко та Дмитром Фірташем, а також про унікальний бізнес з Коломойським.

Хто такий Ігор Діденко і звідки він починав

— У вашій офіційній біографії є прогалина між 1988 роком, коли ви були секретарем комітету комсомолу, і 1993 роком, коли ви стали власником великих цементних заводів. Що там було? Як ви заробили перший мільйон?

— Я ще із студентських часів планував вступити в Академію зовнішньої торгівлі СРСР. Для цього потрібно було мати рекомендацію політбюро центрального комітету компартії союзної республіки, а молодій людині її можна було отримати, маючи комсомольські позиції. Через це я пішов у комсомол.

Так я став першим секретарем райкому в Дарницькому районі. Там же розташовувався Київський м’ясокомбінат. Секретар комітету комсомолу м’ясокомбінату Ігор Паламарчук, нині покійний, був моїм товаришем.

Коли почалися буремні часи заробляння перших грошей, ми проаналізували, що корова чи бичок у м’ясі на будь-якому комбінаті СРСР коштують дешевше, ніж в усьому, що лишається. Комбінати були завалені рогами, копитами, кістками, іншими відходами, які мали валютну цінність. Ми почали їх продавати.

На початку 1990-х нашими контрагентами були компанії, які продавали трубчату кістку великої рогатої худоби фірмі Kodak як технічний желатин. Без нього плівка не виробляється досі. Роги й копита в перемеленому вигляді — це добрива.

З цього починався наш бізнес. Потім ми перейшли до шкір великої рогатої худоби. На початок 1990-х у нас в режимі найму працювали кілька десятків поляків, які обрізали шкіру за євростандартами — навчали наших співробітників працювати.

— Хто був вашим партнером?

— Коли ми пішли з комсомолу, заснували підприємство «Терен». Засновниками були три Ігорі. У нас була така емблема — три жовті «І» з блакитною хмаркою.

Моїми партнерами були згаданий Ігор Паламарчук та мій кум Ігор Ковальчук.

Партнерами в нас були поляки, які працювали в польських державних зовнішньо-торговельних компаніях. Вони дали ідею — розвивати щось на кшталт польського Chin-Chin. Чули такий польський напій? От ми і зробили в Україні Salute.

— У 1990-х ви були власником всієї цементної галузі України. Вам належало п’ять заводів. Як вас занесло в цю сферу?

— Один з комсомольських працівників Олександр Ратушняк був родом з Кам’янця-Подільського, де розташований один з найбільших і найкращих цементних заводів України. Тоді в СРСР не було жодної пакувальної лінії цементу в мішки. Ми купили таку лінію в німців, встановили, а пізніше почали купувати сам завод.

— Гроші на приватизацію були від тваринництва?

— Від торгівлі шкірою. Гроші були частково свої, частково кредитні, бо там вже були великі суми. Ми пішли кредитуватися у Градобанк.

— Так почалося знайомство з власником цього банку Віктором Жердицьким?

— Звичайно. Він був серйозним працівником Мінфіну, банкіром. Спочатку ми просто взяли у нього кредит, а пізніше бізнес з ним став спільним.

— Коли ваша активність у галузі спровокувала суперництво з Lafarge?

— Орієнтовно у 1992-1993 роках ми володіли пакетом у Кам’янець-Подільському заводі, а союз наших конкурентів (швейцарська Holderbank, Lafarge і HeidelbergCement) пішов купувати інші цементні заводи України.

Ми виграли всі конкурси і стали власниками всіх п’яти заводів: Кам’янець-Подільського, Миколаївського, Здолбунівського, Криворізького і Балаклейського. Оскільки у Lafarge були заводи в Польщі, їм був потрібен Миколаївський цементний завод. Зі мною зустрічалися керівники Lafarge.

Вони казали: «У вас же є горе з Чорнобилем?». Я кажу: «Так». Вони: «Так от, жодної копійки на саркофаг Чорнобильської станції не буде виділено доти, доки всі, хто ці гроші виділяє, не будуть упевнені, що цемент туди будемо постачати ми». Розумієте, які відкриття для мене були у 1992 році? Це мені ще тоді 30 років не було.

Про перший прихід у «Нафтогаз» та інтерес Юлії Тимошенко до облгазів

— Як ви у 1999 році потрапили в «Нафтогаз»?

— Тоді на ринку постачальниками газу були «Інтергаз», «Ітера», ЄЕСУ. Вони між собою поділили регіони, а я хотів на галузь постачати — працював над тим, щоб стати галузевим постачальником і закрити потреби в газі своїх цементних заводів. Мені це не давали робити, і врешті-решт ЄЕСУ стали моїм великим опонентом.

— Тоді ви познайомилися з кимось, хто запропонував піти в «Нафтогаз»?

— В «Інтергазі» у мене було двоє знайомих: Олексій Кучеренко, знаний нині політик, і Сергій Веселов. Я приходив в «Інтергаз» і казав: «Хлопці, я порахував, потрібні обігові кошти у вигляді газу, і ми розвиваємося».

Я їм пропонував партнерство в цементі, а вони відкидали. Значно пізніше, коли Бакай зробив «Нафтогаз» і у 1999 році там були серйозні проблеми, їм були потрібні люди, які вміють щось робити. На цьому етапі я отримав пропозицію піти в «Нафтогаз», але тоді цементних заводів у мне вже не було.

— Хто вам запропонував роботу в «Нафтогазі»?

— Ігор Бакай. Він запропонував мені або очолити матеріально-технічне постачання галузі в рамках «Нафтогазу», або напрямок розрахунків з Росією і Туркменістаном. Я сказав: давайте я сконцентруюся на зовнішніх розрахунках. Тоді ми з командою за 1999-2000 роки змусили людей реально платити за газ.

— Яким був Бакай? Кажуть, він був одним з найбільших корупціонерів.

— Це все неправда. Першим приватним імпортером газу в Україну була його корпорація «Республіка». Вони купували м’ясо у шведів і постачали в Туркменістан.

— То ви ще з тваринницької сфери його знаєте?

— Ні, я тоді з ним не бачився і не знався. Я вже потім про все це дізнався в деталях. З точки зору ідей Ігор Бакай — надзвичайно креативна людина, але він завжди зневажав процедури. Тобто він міг мати золоту ідею, але в нього не вистачало терпіння, йому ставало нецікаво і він перемикався на щось інше.

— У 2000 році Тимошенко домоглася звільнення Бакая, після чого ви стали в. о. голови «Нафтогазу». Це вона вам запропонувала?

— Ні, вона була проти мене, бо у нас була серйозна засаднича дискусія. Вона хотіла отримати контроль над облгазами, викупити їх пакети акцій. Працюючи з позицій ЄЕСУ, вона знала, що облгази — це «остання миля» із збору грошей.

— На той момент всі облгази були державні.

— Так, і багато пакетів акцій облгазів належало «Нафтогазу». Я тоді запросив заступником до себе нинішнього депутата Сергія Власенка, ми тоді з ним боролися проти віце-прем’єра Юлії Тимошенко.

— Врешті ви були звільнені з «Нафтогазу» з формулюванням «за невиконання доручення уряду». Що ви не виконали?

— Я тоді займався формуванням наглядової ради «Укрнафти», вже погодив її з прем’єр-міністром Віктором Ющенком, і тут в Кабміні зустрічаю тодішнього керівника «Укрнафти» Олега Салміна (зараз співвласник девелоперської компанії XXI Століття — ЕП). Він мені каже: «Ігорю Миколайовичу, внесімо зміни у статут або в положення про вибори голови правління, щоб обирався і знімався трьома четвертими». Розумієте? Не 50+1 акція, як було, а три четверті.

Тоді у приватних руках було понад 25%. Я кажу: «Олегу, ти божевільний? Тільки ми це зробимо, ти завтра пошлеш «Нафтогаз» і будеш «шоколадити» з міноритаріями, щоб мати 25% за себе, аби тебе ніхто ніколи не зняв». Він на мене дивиться: «А у Чубайса в РАО так». Я кажу: «В дзеркало подивися. Де Чубайс, а де ти».

Після цієї розмови я їду в «Нафтогаз», а він біжить до Тимошенко, яка мене «любить», і розказує їй брехню, що завтра Діденко з Коломойським украдуть «Укрнафту», розмивши статутний капітал. Це брехня, але на емоційному рівні він «вішає лапшу» віце-прем’єру і біжить до держателя факсиміле Ющенка — Переходи.

Вони ліплять мені доручення передати акції «Укрнафти», що належать державі, від «Нафтогазу» до Фонду держмайна.

— Кого тоді в «Укрнафті» представляв Салмін?

— Себе. До того він працював в телекомунікаційних компаніях, а потім — у НАК. Там він домовився з Бакаєм про своє призначення головою «Укрнафти».

— Хто тоді був найбільшим приватним акціонером в «Укрнафті»?

— Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов. Ще власником серйозного пакета був Гарік Корогодський. В нього було близько 10% акцій.

— Ви втратили цементні заводи у 1997 році, а в 2001 році потрапили до німецької в’язниці. Це було замовлення з боку Lafarge?

— І так, і не так. Є таке усталене словосполучення «прокуратура имеет упрек».

У Німеччині дуже багато звинувачених погоджується із звинуваченням. Йде мова тільки про покарання. Я не погодився із звинуваченням у тому, що я допоміг президенту Градобанку пограбувати його установу. Це була неправда. З 35 місяців тримання під вартою я 21 місяць сидів у карцері.

— Німецький карцер, мабуть, краще, ніж звичайна українська «зона».

— Ну, я ж і в нашій сидів. Скрізь свої нюанси. Тиск моральний шалений. У тебе малі діти, а стаття — позбавлення волі до 12 років. Суд тобі кожен день говорить, що тебе чекають саме 12 років. Кожен місяць тобі прокурори приносять угоду зі слідством, а ти сидиш, бачиш дружину, дітей і борешся проти цього свавілля.

— Якщо німецьке правосуддя визнало вас невинним, то чому вони розбиралися в цьому три роки? У ЄС же система правосуддя працює.

— Це всім так здається. Судді — це окрема каста людей в усьому світі. Суб’єктивізм надзвичайно високий, упередженість присутня. Так, вони не займаються беззаконням, як це буває в Україні, але все одно роблять, що хочуть.

Про відносини з групою «Приват» і спільний бізнес з Коломойським

— У якому році група «Приват» оформила адміністративний менеджерський контроль над «Укрнафтою»? З якого менеджера це почалося?

— Це дуже некоректне питання.

— Чи можна назвати Олега Салміна менеджером Коломойського?

— Не знаю. Я пішов у в’язницю, коли керівником «Укрнафти» був Салмін, а коли вийшов, керівником вже був Ігор Палиця (представник групи «Приват» — ЕП). Як відбувалася зміна, я не знаю.

— Чи втратили ви ще щось, крім цементного бізнесу, за час ув’язнення?

— Газовий бізнес. Я продавав український та узбецький газ у ЄС: 0,5 млрд куб м на рік в Угорщину і Польщу. Паралельно в мене був готовий інвестиційний проект — будівництво газо-хімічного комплексу в Узбекистані на кордоні з Туркменістаном. Моїм партнером мала бути німецька компанія Linde.

— Як називалася компанія, яка займалася вашим газовим бізнесом?

— Коли я пішов з НАК, це була австрійська компанія ІКВ.

— Як і коли ви познайомилися з Коломойським?

— Я знав Геннадія Боголюва завдяки тенісу. Тоді було дуже модно — турніри любителів і професіоналів. Боголюбов тоді займався тенісом. Якось влітку 2000 року він і Коломойський прийшли до мене в кабінет голови «Нафтогазу».

Прийшли познайомитися зі мною в офіційній обстановці і паралельно вирішити кілька питань. Одне з них — збільшення кількості їх представників у наглядовій раді «Укрнафти». Вони хотіли бути, як і раніше, в меншості, але додати собі один голос. Я їм кажу: «Це некоректно, тому що пропорції говорять про інше». Вони погодилися тут же. Тоді зустріч була реально коротка.

— Як з’явився проект «Протон-21» і чим він займається?

— Коли я займався лінією пакування цементу у 25-кілограмові та 50-кілограмові пакети, поруч інсталювалася лінія пакування цементу у півторатонні мішки. Цим проектом опікувався бізнесмен Станіслав Адаменко.

Він мені розказав про свою ідею, пов’язану з так званою новою фізикою. Оскільки цей проект потребував коштів, я познайомив Адаменка з Олександром Разумковим, який організував йому інвестора у вигляді меблевої компанії «Енран».

Тоді в Адаменка був інвестором Микола Толмачов з будівельної компанії ТММ. Потім «Енран» і ТММ зрозуміли, що проект «Протон-21» потребує серйозних грошей і в результаті продали свої частки Боголюбову і Коломойському.

Я повертаюся з німецької тюрми, ми зустрічаємося з приватних питань з Боголюбовим, і під час цієї зустрічі він розповідає мені про проект Адаменка. Я кажу: «О, так я ж в курсі». Боголюбов каже: «Якщо будеш співфінансувати, ми тобі переуступимо проценти в цьому проекті». З тих пір я в цьому проекті.

— Підприємство зареєстроване на околиці Києва у місті Вишневому, але в нього великий статутний фонд — 123 млн грн. Яким активом воно володіє?

— Там різні установки, обладнання, але основний актив — люди. Проект «Протон» — це нова фізика, яка може робити три надзвичайно корисні речі для всього світу.

Перше — це чиста дешева ядерна енергетика. Не радіоактивна. Друге — нейтралізація ядерних відходів. Нині всі їх тільки консервують. Третє — це нові хімічні елементи. У процесі ядерних перероджень таблиця Менделєєва за кількістю елементів менша, ніж та, яка у нас з’являється.

— Тобто це підприємство з переробки елементів ядерної енергетики?

— Ні, цей напрямок з’явився недавно. Це нова фізика з новою енергетикою.

Я вам покажу. (Дістає два шматки кабельного ізолятора — пластик циліндричної форми з отвором посередині. Один з цих шматків ніби вивернутий назовні. — ЕП.)

Дивіться: в одну з установок ми ставимо цей шматочок кабельного ізолятора, якусь долю секунди ми його опромінюємо, і воно вивертається отак навиворіт.

— Що це означає?

— Ключове — різниця між прикладеною та вивільненою енергіями. Коефіцієнт шалений: прикладається енергії значно менше, ніж вивільняється.

— Можна сфотографувати пластик, щоб читач зрозумів, про що мова?

— Щоб дати вам сфотографувати, за нашими процедурами, я повинен узгодити це з іншими акціонерами «Протона-21». Нащо мені цей клопіт? Це правильно, я вважаю. Пояснити я пояснюю, а фотографувати не можна.

Про «Газпром», Міллера, мишей, Rosukrenergo та «газ Фірташа»

— Ваша друга каденція на керівній посаді в «Нафтогазі» була за прем’єрства Тимошенко. Тоді керівником НАК був Олег Дубина. Він місяцями перебував на лікарняному. Через це на переговори до Москви часто їздили ви.

З Олексієм Міллером легко домовлятися чи складно? Кажуть, він не ухвалює рішення, а просто ретранслює позицію «Газпрому».

— Що значить «ретранслює»?

— Озвучує отримані від Путіна завдання.

— У Міллера на столі стоять два «священні» телефони — прем’єр-міністра і президента. Я не знаю, як вони формують свої рішення, але якщо РФ зробила з газу міжнародну зброю, то ясно, що це питання не рівня керівника «Газпрому».

— Кому належала ідея створення RosUkrEnergo?

— Ідея створення спільного підприємства була моя, але воно задумувалося і опрацьовувалося як спільне підприємство «Нафтогазу України» і «Газпрому».

Уже потім в один прекрасний момент керівництво нашої держави, Леонід Кучма, ухвалило рішення, що замість «Нафтогазу» співвласником СП буде приватна компанія. Тільки потім з’явилася назва RosUkrEnergo.

— Навіщо було створювати спільне підприємство?

— Україна жила в режимі дефіциту газу з часів УРСР. Після розпаду Союзу поставало питання, де брати газ. Ти приїжджаєш у Москву, а тобі говорять: «От баланс газу «Газпрому», затверджений міністерством енергетики РФ. Для вас газу нема, але ми вам підкажемо, де він є: в «Ітері» або в Туркменістані».

— Це ще тоді головою «Газпрому» був Рем Вяхірєв.

— Вяхірєв. Я дав Кучмі ідею, що треба зробити спільне підприємство «Нафтогаз» — «Ітера». В «Ітери» були родовища, був великий обсяг газу. Ці документи я віддав в Адміністрацію президента, а коли пішов з «Нафтогазу», з’явилися Eural Trans Gas і RosUkrEnergo замість спільного підприємства «Газпрому» і «Нафтогазу».

— У 2010 році була порушена кримінальна справа щодо 11 млрд куб м газу, відібраних в RUE. Серед обвинувачуваних були і ви. Вам не здалося, що вас зробили крайнім, адже рішення про газ було інспіроване Тимошенко?

— Ні. Мій досвід перебування в ув’язненні говорить, що в тюрмі або в слідчому ізоляторі без вини можна перебувати скільки завгодно, а от без причини — не можна. Завжди є причина. Так от: я чітко знаю причину, чому я був в ув’язненні.

— Чому?

— Усі відштовхуються від того, що контракти на купівлю газу між НАК і «Газпромом» і на транзит газу за вимогою російської сторони не могли бути укладені без «розшивки» боргу RUE перед «Газпромом» на 1,7 млрд дол.

Валерій Хорошковський був зацікавлений у тому, щоб у групи Дмитра Фірташа з’явилися гроші, щоб Фірташ заплатив йому за його частку в каналі «Інтер».

— Ваша цитата: «Відразу після арешту в 2001 році мені запропонували підписали два абзаци. Якби я це зробив, я б отримав 1,5 року умовно і поїхав би до України жити своїм життям. Але я відмовився, тому що у мене була мета не просто вийти на свободу, а з максимально об’єктивними оцінками».

У той же час ви не стали оскаржувати рішення українського суду щодо RUE. Чому у ФРН була принциповість, а в Україні ви погодилися з рішенням суду?

— В Україні мені «світило» 12 років.

— У Німеччині стільки ж «світило».

— У Німеччині інші правила гри. Я вже дав характеристику німецького правосуддя. Даю вам характеристику українського правосуддя: тут просто правовий нігілізм.

— Чи відповідає дійсності припущення, що повернення 11 млрд куб м газу RUE, яке відбулося за президентства Януковича, допомогло Фірташу заробити більше грошей, ніж він втратив, коли цей газ в нього забирали?

— Акціонери RosUkrEnergo, сторона Фірташа і «Газпром», додатково заробили по 900 млн дол кожен, тому що ціни на газ у 2010 році були менші, ніж ціни на газ у 2011 році, коли вони повернули собі газ завдяки мировій угоді між НАК та RUE.

Як Діденко ледь не очолив «Нафтогаз» у 2014-му

— Хто у 2014 році запропонував вам стати заступником міністра енергетики?

— Формально — Юрій Продан. До речі, спочатку він запропонував мені стати керівником «Нафтогазу». Це було цікаво: я в Києві, їду грати в теніс, бачу — Продан дзвонить. Думаю: «Подзвоню, як вийду з тенісу».

Поки я грав, він ще двічі дзвонив. Дзвоню, він каже: «Заїдьте». Заїжджаю. Він: «Оце знову буду міністром. Пропоную вам стати керівником «Нафтогазу». Кажу: «Скільки в нас часу?». Він: «Ну, півгодини є». Я: «Через півгодини я точно вам скажу, чи згоден». Я погодився, але Мартиненко і Яценюк були категорично проти.

— Чому вони були проти?

— Мартиненка я знаю 150 років, ще з комсомолу. У мене з ним різні уявлення про правильність заробляння грошей. З Яценюком ми були знайомі дуже поверхнево.

— Виходить, у вас був конфлікт і з Яценюком.

— Ні. Зі мною радилися в режимі: «Якщо не ти очолиш «Нафтогаз», то кого порадиш на цю посаду?». І я сказав: «Коболєв».

— Чекайте, його ж запропонував Андрій Пивоварський.

— Нема ж ексклюзивів у цьому житті. Якщо я вас познайомлю завтра з кимось, то це не означає, що хтось вас не може познайомити з ним. В Андрія Коболєва знайомство з Пивоварським, у Пивоварського свої комунікації, у мене свої.

— Виходить, що через ваші неоднозначні стосунки з Яценюком ваша рекомендація, швидше, нашкодила Коболєву, ніж допомогла.

— Ні. Тоді мені сказали: «А ти підеш першим заступником до Коболєва».

— Хто сказав?

— Тимошенко. Тоді був останній період, коли вони ще нормально спілкувалися з Яценюком.

— Чому ви не стали заступником голови «Нафтогазу»?

— Я запропонував, що буду першим заступником глави «Нафтогазу» і керівником «Укртрансгазу»». Мені сказали: «Добре». Подавали документи разом: Коболєв — керівник, я — перший заступник. Проте затвердили тільки Коболєва.

Потім, коли треба було їхати до Москви, Яценюк всіх зібрав і сказав: «Якщо я пришлю одного Коболєва, скажуть, що я продався Фірташу. Якщо я пришлю одного Діденка, скажуть, що я продався Коломойському. Їдьте удвох».

У якому статусі мені їхати? Мене призначили радником міністра енергетики на громадських засадах. Так і вийшло, що на перші переговори «Україна, ЄС і «Газпром» я їхав як радник. Міллер тоді казав, що скоро ми опустимося до мишей.

— Чому у 2016 році ви звільнилися з Міненерго?

— Я звільнився за паперами у 2016 році, а хотів звільнитися в середині 2015 року. Я зрозумів, що битися головою до стіни нереально, що результату неможливо добитися через суцільну брехню. Головна моя боротьба була яка? Боротися з неправильними речами. Я ж побачив, що неправильні речі квітнуть і буяють.

— Є приклади?

— Це провокаційне питання, яке мене знову відправить на війну. Я не хочу.

— Дайте якийсь приклад без прізвищ.

— Ті ж облгази. Я вів з ними війну через неплатежі за газ з їх боку, а мені не давали її вести. Хоча, якщо чесно, в мене нема поняття війни. У мене все за Карлом Марксом: «Гроші — товар». Все.

— Як можна правильно описати ваші стосунки з Коломойським?

— Я його молодший партнер, але якщо ми сидимо і спілкуємося як люди, то ми спілкуємося як рівні. У цьому великий, я вважаю, плюс пана Коломойського.

— Чи правильно вас назвати членом команди Коломойського?

— Визначимося, як каже Андрій Портнов, щодо глосарію нашої дискусії. Що таке «команда Ігоря Коломойського»?

— Це, наприклад, Олександр Лазорко.

— Думаю, у мене інші стосунки з Коломойським.

— Ми не кажемо, що ви менеджер Коломойського, але ви людина, яка може бути до нього наближена. Ви можете йому опонувати?

— Ми з ним партнери у надзвичайно серйозному проекті «Протон-21». Під час наших зустрічей виникають дискусії з багатьох питань — політика, економіка, культура. Ми в абсолютно нормальних стосунках. Його син професійно грає в баскетбол, я досі граю в баскетбол. У нас дуже багато тем для спілкування.

У повітрі висить, що я людина Коломойського. Це абсолютно неправильне формулювання. Я вважаю, що кожна людина — це людина, яка працює на себе. Як у неї виходить — це таке. Так от: я проти того, щоб говорили, що, наприклад, Власенко — людина Тимошенко. Я проти таких формулювань. Це неправда.

— Ось, наприклад, історія із зміною керівництва державної «Укртранснафти», коли замість Лазорка держава намагалася призначити опозиційного до групи «Приват» менеджера. Проте ви визнавали тимчасово призначеного керівника «Укртранснафти» пані Парахоняк, яку замість себе призначав Лазорко.

— Я прізвище Парахоняк почув, напевно, вперше від вас.

— Під одним з її розпоряджень стоїть ваша віза. Виходить, ви, щонайменше, не протистояли людям, яких призначав Лазорко.

— Я не пам’ятаю, але, швидше за все, мова йшла не про візу, а про резолюцію. Будучи заступником міністра, я працював у режимі існування бюрократичних паперів. Якщо був наказ щодо «Укртранснафти», який не був спростований судом, Кабміном чи прокуратурою, то чого мені було не працювати з цим документом?

— Є інший приклад — щодо Кременчуцького НПЗ. Коли російська «Татнєфть» позбулася акцій цього заводу, постало питання про можливість їх викупу «Нафтогазом». Є документ, де стоїть ваша віза під зверненням до Кабміну про необхідність знайти 300 млн грн на придбання цих акцій.

Проблема в тому, що це звернення датоване числом за два дні до завершення прийому заявок на участь у конкурсі з продажу цих акцій. Це дуже близько до поняття, яке називається «злочинна бездіяльність».

— Якщо розглянути мою трудову біографією та результати моєї роботи, пов’язані з державою, то це не мій стиль. Значить, такі були умови.

— У держави була можливість купити акції і стати власником контрольного пакета акцій заводу. Ми нею не скористалися.

— Якщо ви апелюєте до документів, то покажіть мені їх. Я їх перегляну і тоді коректно прокоментую. Зараз я не пам’ятаю. Я готовий подивитися документи.

— Ви ж пам’ятаєте ті події. Ви як представник державного інтересу мали якусь позицію щодо пошуку грошей для купівлі пакета акцій «Укртатнафти»?

— 100% мав, але я вам скажу ще один факт: тоді йшов стокгольмський процес. «Нафтогаз» протягом 2008 року несвоєчасно розраховувався з RosUkrEnergo. RosUkrEnergo хотіла штрафних санкцій з «Нафтогазу», близько 800 млн дол. Гроші на купівлю пакета акцій хотілося знайти, але, напевно, ми їх не знайшли.

Що вам не подобається в моїх відповідях або що вам ріже слух?

— Моє завдання — не загнати вас у кут, а за допомогою ваших відповідей заповнити інформаційний вакуум з конкретних питань.

— Я не в куті. Пульс у мене не підвищується, не переживайте.

Щодо Ігоря Коломойського, то він власник великих пакетів у різних бізнесах. Як говорить Ігор Бакай: «Сделал — считается». Хтось бачив кримінальне переслідування Коломойського? Ні. Чому всі вважають, що він погана людина? Я вважаю, що він надзвичайно конструктивний бізнесмен.

— Чому ви не були проти підписання угоди щодо «Укрнафти» у 2010 році?

— Давайте угоду, зараз ми її розберемо. Вона правильна. Перш за все, тому, що вона прописана за англійським правом, і саме англійське право дало змогу «Нафтогазу» виграти Лондонський арбітраж у цій справі.

— Але ж там передбачене право міноритарних акціонерів обирати кандидатуру голови правління. Фактично цією акціонерною угодою ми продали вакансію голови правління «Укрнафти».

— Тоді йшла мова про сплату дивідендів.

— Так продали за дивіденди.

— Доручення від уряду було кому? Податковій. Ми там були другим номером.

— Ви ж розумієте, що фактично Тимошенко продала Коломойському за державні дивіденди право офіційного управління «Укрнафтою». І ви теж були технічним виконавцем цього рішення.

— Але «Укрнафта» має право відсторонювати голову правління, якщо голова правління робить щось неправильно.

— Але якщо голова правління обирається «Приватом», то він буде працювати на «Приват». Питання в тому, що саме з цих прикладів і формується враження, ніби Ігор Діденко працює на Коломойського.

— Я на Ігоря Коломойського не працюю. У тому сенсі, у якому це звучить. Якщо говорити, що я людина Коломойського, то з таким самим успіхом можна говорити що і Юлія Тимошенко, і тодішній керівник податкової Сергій Буряк, і Олег Дубина — люди Коломойського. Але так не буває. Це дикий штамп.

— Кому належить ідея розділити бізнес «Укрнафти» на нафтовий і газовий?

— Хто перший поклав це на робочі столи? Я не пам’ятаю.

— Це правда, що ви відіграєте роль третейського судді на перемовинах Юрія Вітренка з Ігорем Коломойським стосовно цього розділення?

— Я не дуже добре знаю Коломойського. Я не можу бути третейським суддею, вони партнери як представники мажоритарного та міноритарного акціонерів.

— У вас є бажання отримати якусь державну посаду? Є пропозиції?

— Нема таких пропозицій. Якби й були, то мене цікавить задана керівництвом країни система координат. Для мене головними чинниками є верховенство справедливих судів, відсутність чорного обігу грошей в парламенті, боротьба з контрабандою і розумні дискусії з нашими міжнародними контрагентами.

— Недавно ви зустрічалися з Андрієм Коболєвим в «Інтерконтиненталі», там вас застала преса. Про що ви розмовляли?

— Навіть не пам’ятаю. Чи то про закачування газу, чи то про анбандлінг.

— А яким чином вас стосуються ці питання?

— Яперебуваю в спілкуванні з людьми з Energy Community, з Єврокомісією. Можу поговорити з деякими високопосадовцями. Думаю, вони до мене дослухаються.

— Який бізнес вам належить в Україні, крім проекту «Протон-21»?

— Виробництво продуктів харчування. Вирощуємо сільгосппродукцію, ягоди, молимося на погоду кожен день.

— Чи є у вас бізнес у ЄС?

— З точки зору науково-технічних інноваційних проектів, «Протон-21» — не один мій проект, є інші проекти, до яких я долучений.

— Які важливі питання, з вашої точки зору, я не поставив?

— Про те, що зараз в онлайн-режимі до каси «Нафтогазу» ідуть понад 2 млрд дол. Завдяки чому? Завдяки тому, що транзитний контракт, у тому числі завдяки мені, був підписаний не до 19 січня 2019 року, а до 1 січня 2020 року. Ще я звернув би увагу на перипетії з ухваленням закону «Про ринок газу» і його наслідки.

— Тоді таке питання: чи не вважаєте ви, що ухваленням законів, які направлені на адаптацію українського законодавства до вимог європейського, ми, держава, насправді дуримо європейців?

— Дуримо. Україна в особі високопоставлених чиновників дурить європейських чиновників. Так само європейці дурять нас, вони бачать, що мають справу з крадіями. Я нікого не дурив і не давав, щоб дурили мене. Так мені здається.

Новости партнера Vse.Media